Фрумушика-Нова — одне з тих місць Одещини, куди майже неможливо потрапити випадково. Комплекс стоїть далеко від великих трас, посеред відкритого бессарабського степу. Остання частина дороги проходить між полями, ставками й пагорбами, де орієнтиром іноді служить не дорожній знак, а величезна постать чабана на обрії.

Сюди їдуть заради етнографічного музею просто неба, старих предметів побуту, національних садиб, місцевої кухні та краєвидів. Проте Фрумушика-Нова — не звичайний декоративний парк із кількома хатами. Комплекс виник на місці сіл, мешканців яких примусово виселили після Другої світової війни.

Тому за туристичною частиною тут стоїть непроста родинна історія. Відновлюючи село, його засновники намагалися повернути на карту не лише стару назву, а й пам’ять про знищене поселення.

Де розташована Фрумушика-Нова

Етнографічний комплекс розташований у Болградському районі Одеської області, у степовій частині історичної Бессарабії. Від Одеси його відділяє близько 200 кілометрів, а до кордону з Молдовою звідси приблизно десять кілометрів.

Поруч немає великого населеного пункту чи залізничної станції. Найближчі села — Старосілля, Весела Долина та Введенка. Через віддалене розташування поїздку краще планувати заздалегідь, особливо коли хочеться залишитися на ніч або замовити екскурсію.

На старих картах у цій місцевості можна знайти два села — Фрумушика-Нова та Рошія. Саме на їхній колишній території згодом створили сучасний туристичний комплекс.

Що означає назва Фрумушика

Назва має молдавське або румунське походження. Слово frumușică можна перекласти як «гарненька» або «красуня».

Для місцевості це напрочуд влучне ім’я. Бессарабський степ не має гір, густих лісів чи морського узбережжя, але його краса відкривається в просторі. Навесні тут зеленіють пагорби, влітку степ стає золотистим, а ввечері сонце сідає майже в чистий горизонт.

Сучасна назва «Фрумушика-Нова» продовжує назву старого молдавського села, яке існувало тут до середини XX століття.

Історія знищеного села

До Другої світової війни Фрумушика-Нова була звичайним бессарабським селом. Тут жили переважно молдавські родини, які займалися землеробством, виноградарством і тваринництвом.

У 1946 році мешканців Фрумушики-Нової та сусідньої Рошії виселили. На цій території радянська влада створила військовий полігон. Житлові будинки й господарські споруди зруйнували, а колишнім селянам довелося починати життя в інших населених пунктах.

Історія виселення тривалий час залишалася родинною пам’яттю. Колишні жителі та їхні діти згадували розташування вулиць, криниць, кладовища й будинків, хоча від самого села майже нічого не залишилося.

Один із колишніх мешканців, Андрій Паларієв, народився у Фрумушиці-Новій 1933 року. Його родина згодом стала ініціатором відродження цієї місцевості.

Як почалося відродження Фрумушики-Нової

Будівництво нового господарства почалося влітку 2006 року. Родина Паларієвих повернулася на територію колишнього села та поступово створила тут фермерський, музейний і туристичний комплекс.

Спочатку йшлося про відновлення родинного зв’язку із землею та розвиток вівчарства. Пізніше з’явилися етнографічні садиби, музейні експозиції, готельні будиночки, ресторан і скульптурний парк.

Так Фрумушика-Нова стала не реконструкцією одного конкретного молдавського села, а збірним образом багатонаціональної Бессарабії.

У комплексі показують культуру народів, які в різні часи жили на півдні Одещини: молдован, українців, болгар, гагаузів, німців, євреїв та інших громад.

Етнографічний музей «Бессарабське село»

Головна туристична частина комплексу — музей просто неба «Бессарабське село». Тут відтворено традиційні житлові садиби кінця XIX — початку XX століття.

На території розташовано вісім будинків із господарськими прибудовами та окремими подвір’ями. Вони представляють побут молдован, українців, болгар, гагаузів, німецьких колоністів, євреїв та інших мешканців регіону. Є також будинок, присвячений побуту радянських колгоспників.

Це не просто фасади для фотографування. Усередині зібрані меблі, посуд, одяг, ткацькі вироби, сільськогосподарські інструменти, ікони та інші предмети повсякденного життя.

У молдавському подвір’ї увагу привертають ткані килими та велика піч. У болгарській садибі можна побачити традиційну організацію господарства, а німецький будинок відрізняється стриманістю та практичним плануванням.

Частину експонатів збирали в селах Бессарабії. Інші речі передавали родини, які зберігали їх від бабусь і дідусів.

Чому бессарабські садиби різні й водночас схожі

На перший погляд сільські будинки різних народів мають багато спільного. У всіх були житлові кімнати, кухня, льох, сарай, місце для худоби та великий двір.

Схожість пояснюється однаковим кліматом і способом життя. У степу людям доводилося захищатися від літньої спеки, зимового вітру та нестачі деревини. Для будівництва використовували камінь, глину, очерет та інші доступні матеріали.

Відмінності помітні в деталях: розташуванні кімнат, оздобленні печі, формі меблів, текстилі, посуді та іконах. Саме тому музей краще оглядати з екскурсоводом. Без пояснення багато предметів здаватимуться просто старими речами.

Найбільший пам’ятник чабану

Найвідоміший символ Фрумушики-Нової — величезний гранітний пам’ятник чабану. Його видно з великої відстані, ще до в’їзду на територію комплексу.

Скульптура зображує Андрія Паларієва — уродженця старої Фрумушики-Нової та батька засновника комплексу. Постать пов’язує сучасний туристичний об’єкт із родинною історією колишніх мешканців села.

На офіційному сайті комплексу пам’ятник називають найбільшим гранітним монументом чабану та зазначають, що він внесений до Книги рекордів Гіннеса.

Біля підніжжя скульптури відкривається широкий вид на степ. Найкращий час для фотографій — ранок або кілька годин перед заходом сонця, коли жорстке денне світло стає м’якшим.

Чому вівчарство стало основою комплексу

Фрумушика-Нова розвивається не лише як музей. Це велике фермерське господарство, пов’язане з розведенням овець, виробництвом продуктів і сільським туризмом.

Комплекс називає своє господарство одним із найбільших вівчарських підприємств Європи.

Для бессарабського степу вівчарство є традиційним заняттям. Вівці добре пристосовані до посушливого клімату та можуть випасатися на територіях, які складніше використовувати для інших видів тваринництва.

Під час екскурсій відвідувачам розповідають про роботу чабанів, породи овець, виготовлення бринзи та господарське життя степового регіону.

Парк скульптур та історичні експозиції

Крім етнографічних садиб, у Фрумушиці-Новій створено парк скульптур, присвячений історії Бессарабії.

Композиції нагадують про різні народи, історичні події та професії. Частина скульптур має меморіальний характер, інші виглядають майже декоративно.

На території також працює музей «Бессарабія XIX–XX століть». У ньому зібрані документи, фотографії, предмети побуту, одяг та інші матеріали, пов’язані з історією регіону. В екскурсійні маршрути входять етнографічний музей, скульптурний парк, меморіал «Пагорб пам’яті» та окремі історичні експозиції.

Для повного огляду комплексу варто залишити кілька годин. Спроба пробігти територію за сорок хвилин зводить усе відвідування до фотографії біля чабана.

Пагорб пам’яті

Одна з найважливіших частин Фрумушики-Нової — меморіал, присвячений зниклим селам.

Він нагадує, що туристичний комплекс стоїть не на вільній ділянці степу, а на місці поселень, зруйнованих заради військового полігону.

На меморіальній території зібрані імена колишніх мешканців і матеріали про виселення. Для нащадків родин це місце має зовсім інше значення, ніж для звичайного туриста.

Саме після відвідування Пагорба пам’яті стає зрозуміло, чому комплекс називається не просто «Бессарабським селом», а Фрумушикою-Новою.

Парк радянських пам’ятників

Одна з найбільш суперечливих експозицій комплексу — зібрання демонтованих пам’ятників радянського періоду.

Тут можна побачити бюсти Леніна та інші скульптури, які раніше стояли в селах і містечках Одещини. Вони зібрані не як об’єкти поклоніння, а як предмети певної історичної епохи.

Ця частина парку викликає різні реакції. Одні відвідувачі сприймають її як музей тоталітарної монументальної пропаганди. Інші вважають, що таким пам’ятникам не місце навіть у музейному просторі.

У контексті Фрумушики-Нової експозиція має особливий підтекст. Саме радянська влада знищила старе село й виселила його мешканців, тому скульптури тут мимоволі стають нагадуванням про систему, яка стояла за цією трагедією.

Кладовище старої Фрумушики

На території колишнього села збереглося старе кладовище. Після десятиліть військового полігону частина поховань була пошкоджена, а написи на надгробках стерлися.

Засновники комплексу впорядкували територію та намагалися відновити імена похованих за родинними спогадами й архівними матеріалами.

Це не розважальний туристичний об’єкт. Тут варто поводитися тихо, не ставати на могили та не використовувати меморіал як декорацію для постановних фотографій.

Що можна побачити зі світу тварин

На території комплексу та навколишнього господарства живуть вівці, коні, свійська птиця й інші тварини.

Окремою частиною є природні та напіввільні території, де можна побачити тварин, пристосованих до степового ландшафту. У різних описах комплексу згадуються олені, лані, муфлони та дикі кабани.

Фактичний склад тварин і доступність окремих локацій можуть змінюватися. Перед поїздкою краще уточнити, які екскурсії проводять у конкретний сезон.

Під час прогулянки степом також можна зустріти хижих птахів, жайворонків, фазанів і дрібних степових тварин. Найактивніші вони вранці та ввечері.

Бессарабська кухня у Фрумушиці-Новій

Знайомство з комплексом було б неповним без місцевої кухні. При господарстві працює ресторан, де використовують продукти власного або регіонального виробництва.

У меню можуть бути плацинди, мамалига, бринза, м’ясні страви, домашній хліб і бессарабські закуски. Окреме місце займає баранина, що логічно для великого вівчарського господарства.

Плацинду тут варто сприймати не як ресторанну екзотику, а як звичайну їжу молдавських і бессарабських родин. Її готують із бринзою, картоплею, капустою, гарбузом або іншими начинками.

Комплекс також входить до туристичного кластера «Дорога вина та смаку Української Бессарабії», який поєднує фермерські господарства, виноробні, гастрономію та етнокультурні об’єкти регіону.

Наявність конкретних страв і можливість дегустації краще уточнювати під час бронювання.

Вино та місцеві продукти

У Фрумушиці-Новій розвивають власне виноробство. Господарство випускає вина з винограду, вирощеного в степовій частині Бессарабії.

Клімат тут посушливий, із великою кількістю сонячних днів. Такі умови традиційно підходять для виноградарства, хоча результат значною мірою залежить від сорту, ґрунту й роботи конкретного винороба.

Під час організованої поїздки можна поєднати огляд музеїв із дегустацією вина, бринзи та інших фермерських продуктів. Програму слід погоджувати заздалегідь, адже вона залежить від сезону та кількості людей у групі.

Скільки часу потрібно на відвідування

Офіційна оглядова екскурсія триває близько 90 хвилин. До неї входить відвідування основних музеїв і пам’ятника чабану. На момент публікації на сайті комплексу дорослий квиток коштував 250 гривень, дитячий — 125 гривень, а дітей до шести років приймали безкоштовно. Екскурсії заявлені на п’ятницю, суботу та неділю.

Ціни й графік можуть змінюватися, тому їх необхідно уточнювати безпосередньо перед поїздкою.

Для спокійного знайомства з усією територією краще виділити щонайменше половину дня. Коли до програми входять обід, дегустація, ферма та прогулянка степом, зручніше залишитися до вечора.

Через далеку дорогу одноденний маршрут з Одеси виходить насиченим. Виїжджати доведеться рано-вранці, а повертатися — вже після заходу сонця.

Чи можна залишитися на ніч

Фрумушика-Нова працює як комплекс зеленого й сімейного туризму, тому тут передбачене проживання.

Ночівля дає змогу не поспішати, повечеряти після екскурсії та зустріти ранок у степу. Саме вранці місцевість виглядає найвиразніше: немає денного марева, повітря прохолодне, а тварини й птахи активніші.

Наявність номерів, вартість і умови розміщення потрібно уточнювати заздалегідь. У святкові та вихідні дні комплекс може приймати організовані групи, тому бронювати житло в останній момент ризиковано.

Чим зайнятися з дітьми

Для дітей найцікавішими зазвичай стають тварини, старі предмети побуту та незвичайні садиби.

Екскурсія дає можливість побачити речі, які вже зникли з повсякденного життя: ручні жорна, прядки, дерев’яні скрині, старі праски, глиняний посуд і сільськогосподарські інструменти.

Водночас територія велика й відкрита. Улітку тут мало тіні, тому маленьким дітям може бути важко довго ходити під сонцем. Варто взяти головний убір, воду, сонцезахисний засіб і зручне взуття.

Дітям потрібно пояснити, що музейні речі не слід брати без дозволу, а тварин — годувати випадковою їжею.

Коли краще їхати

Найприємніший час для відвідування — весна та початок осені.

У квітні й травні степ зелений, цвітуть польові рослини, а температура підходить для тривалих прогулянок. У вересні спека слабшає, але дні ще залишаються теплими.

Улітку степ швидко нагрівається. Опівдні температура може бути виснажливою, а сховатися від сонця поза будівлями складно. Літню екскурсію краще планувати на ранок або другу половину дня.

Взимку відкритий простір продувається сильним вітром. Частина розважальних програм може не проводитися, тому сезонний графік потрібно перевіряти окремо.

Як дістатися до Фрумушики-Нової з Одеси

Найзручніше їхати власним автомобілем або в складі організованої туристичної групи.

Офіційний маршрут веде з Одеси через Маяки, Монаші та Сарату. Після Сарати потрібно рухатися в бік Арциза, повернути до Світлодолинського, а перед Введенкою — у напрямку колишнього водосховища. Далі шлях проходить степовою дорогою вздовж водойми.

Маршрут варто завантажити заздалегідь. Мобільний зв’язок у степу може бути нестабільним, а навігатор іноді пропонує коротші дороги, які після дощу стають непроїзними.

Від Одеси дорога займає приблизно три-чотири години залежно від маршруту, стану покриття та зупинок.

Чи можна доїхати громадським транспортом

Прямого регулярного автобуса до самого комплексу може не бути.

З Одеси можна доїхати автобусом до селища Бессарабське або села Старосілля. Від Старосілля до Фрумушики-Нової залишається приблизно п’ять-шість кілометрів степовою дорогою. Цю частину маршруту потрібно проходити пішки або заздалегідь домовлятися про трансфер.

Також можна доїхати до Сарати, а звідти замовити місцеве таксі. Для груп комплекс може організувати власний транспорт, але таку можливість слід погоджувати до поїздки.

Йти пішки від Старосілля з речами та дітьми не дуже зручно. Улітку дорога проходить відкритим степом без тіні.

Що взяти із собою

Навіть коли поїздка передбачає ресторан і проживання, у машину варто покласти запас води.

Також знадобляться:

• головний убір;
• сонцезахисний крем;
• закрите зручне взуття;
• засіб від комах;
• заряджений телефон;
• зовнішній акумулятор;
• офлайн-карта;
• легка куртка для вечора.

Після дощу степова дорога може бути брудною, тому бажано мати запасне взуття. У суху погоду автомобіль швидко вкривається пилом — для Бессарабії це звичайна частина поїздки.

Що уточнити перед виїздом

Перед подорожжю необхідно зв’язатися з адміністрацією комплексу та перевірити:

• чи працює Фрумушика-Нова у вибрану дату;
• коли починається оглядова екскурсія;
• скільки коштують квитки;
• чи працює ресторан;
• чи доступні дегустації;
• чи є вільні місця для ночівлі;
• у якому стані остання ділянка дороги;
• чи діють безпекові або прикордонні обмеження.

Фрумушика-Нова розташована недалеко від державного кордону, тому при собі потрібно мати документи. Під час воєнного стану правила пересування й відвідування окремих територій можуть змінюватися.

Що подивитися дорогою

Поїздку можна поєднати із Саратою, Тарутином, старими німецькими колоніями або виноробними господарствами Бессарабії.

Однак включати забагато локацій в один день не варто. Відстані між селами здаються невеликими лише на карті. Реальний час залежить від стану місцевих доріг.

Для дводенного маршруту зручно першого дня оглянути Сарату та навколишні села, переночувати у Фрумушиці-Новій, а наступного ранку пройти екскурсію комплексом.

Інший варіант — присвятити перший день самій Фрумушиці, а дорогою назад заїхати до однієї виноробні за попереднім записом.

Чому Фрумушика-Нова варта окремої поїздки

Комплекс іноді називають туристичним селом або етнографічним парком, але ці визначення не передають його повністю.

Це одночасно ферма, музей, меморіал, ресторан, скульптурний парк і спроба повернути пам’ять про знищене поселення.

Декоративні національні подвір’я можна було б створити в будь-якому місці. Проте саме тут вони стоять на землі, де колись справді жили бессарабські родини, вирощували виноград, випасали овець і будували домівки.

Фрумушика-Нова цікава не ідеальною музейною достовірністю, а поєднанням різних шарів. Поруч із молдавською хатою стоїть німецька садиба, неподалік височіє гранітний чабан, а за туристичним маршрутом починається справжній степ.

Сюди варто приїхати хоча б один раз, але не заради швидкої фотографії біля великої статуї. Найкраще залишити достатньо часу, пройти подвір’ями, послухати історію виселеного села, скуштувати місцеву бринзу й дочекатися вечора.

Коли сонце опускається над степом і навколо стає тихо, Фрумушика-Нова перестає виглядати туристичним комплексом. У цей момент особливо добре відчувається, навіщо родина повернулася сюди через десятиліття: не просто створити нове місце відпочинку, а знову дати ім’я землі, з якої колись стерли ціле село.