Питання про заснування Одеси здається простим лише на перший погляд. У старих путівниках відповідь зазвичай вкладалася в одне речення: місто заснували 1794 року за наказом Катерини II. Далі називали Йосипа де Рібаса, Франца де Волана, іноді герцога де Рішельє — і на цьому розповідь закінчувалася.
Але місто не виникло посеред порожнього степу. До появи назви «Одеса» тут уже існувало поселення з портом, фортецею, мешканцями та власною історією. У різні часи воно було відоме як Коцюбіїв, Качибей, Хаджибей або Гаджибей.
Тому точніше говорити не про одного засновника, а про кілька етапів. Одні люди створювали порт і планували нове місто, інші керували його будівництвом, а ще раніше на цьому місці жили й торгували зовсім інші громади.
Що було на місці Одеси до 1794 року
Територія сучасної Одеси була заселена задовго до кінця XVIII століття. На узбережжі знаходили сліди античних поселень, пов’язаних із грецькою колонізацією Північного Причорномор’я. Проте прямої безперервності між цими давніми поселеннями та сучасним містом історики не встановили.
Набагато ближчою до історії Одеси є середньовічна гавань Коцюбіїв, яку також називали Качибеєм. Її пов’язують із Великим князівством Литовським.
Одну з перших відомих письмових згадок датують 1415 роком. Польський хроніст Ян Длугош писав про відправлення зерна з порту Коцюбіїв до Константинополя. Це означає, що на початку XV століття тут уже діяла гавань, через яку проходила міжнародна торгівля.
Енциклопедія сучасної України зазначає, що у XIV–XV століттях Качибей мав порт із пристанями, фортецю, маяк і митницю. Основним товаром було зерно.
Отже, твердження, ніби до 1794 року на місці Одеси нічого не було, не відповідає історичним даним.
Як Коцюбіїв став Хаджибеєм
Після ослаблення влади Великого князівства Литовського контроль над північним узбережжям Чорного моря змінювався. Місцевість опинилася у сфері впливу Кримського ханства, а згодом Османської імперії.
У документах XVIII століття поселення вже переважно називали Хаджибеєм. Походження цієї назви остаточно не з’ясоване. Її пов’язують із тюркським особовим ім’ям або титулом, але переконливого пояснення, яке приймали б усі дослідники, немає.
У 1765 році османська влада звела тут фортецю Єні-Дунья, назва якої перекладається як «Новий світ». Її також називали Хаджибейським замком. Поруч діяли пристань і невелике поселення.
Хаджибей не був великим містом у сучасному розумінні. Проте це був населений і стратегічно важливий пункт із торговельною гаванню та оборонними спорудами.
Як війська де Рібаса захопили Хаджибей
Під час російсько-османської війни 1787–1791 років Хаджибейська фортеця стала військовою ціллю. У вересні 1789 року її захопив загін під командуванням Йосипа де Рібаса за участю чорноморських козаків.
Штурм був швидким. Війська підійшли до фортеці вночі й атакували її на світанку. Після бою Хаджибей перейшов під контроль Російської імперії.
За Ясським мирним договором 1791 року територія між Південним Бугом і Дністром офіційно відійшла до Російської імперії. Саме після цього почалося переоблаштування захопленого османського поселення на великий портовий центр.
Через свою участь у штурмі та подальшому будівництві де Рібаса часто називають головним засновником Одеси. Проте його роль була важливою, але не одноосібною.
Чи можна вважати Йосипа де Рібаса засновником Одеси
Йосип де Рібас був військовим і морським офіцером іспансько-ірландського походження, який служив Російській імперії. Саме він переконував владу, що Хаджибейська гавань підходить для створення великого торговельного й військового порту.
Де Рібас брав участь у підготовці проєкту розвитку місцевості, керував портовими роботами та був одним із перших керівників нового міста.
Його внесок справді великий. Без де Рібаса порт могли збудувати в іншому місці — наприклад, у районі Очакова або Дністровського лиману.
Проте називати його єдиним засновником не зовсім правильно. Де Рібас не проєктував міський план самостійно, не фінансував будівництво власним коштом і не видавав розпорядження про створення порту. Він був ініціатором, організатором і виконавцем державного проєкту.
Ім’я де Рібаса залишилося в назві Дерибасівської вулиці. Вона проходила неподалік від ділянки, де розташовувався його будинок.
Яку роль відіграв Франц де Волан
Якщо де Рібас був військовим організатором, то Франц де Волан став головним інженером і планувальником нового міста.
Де Волан походив із Фландрії та мав досвід спорудження фортець, портів і каналів. Він розробив плани Хаджибейського порту, укріплень і міських кварталів.
Саме завдяки його роботі центральна частина Одеси отримала регулярне планування з прямими вулицями та прямокутними кварталами. План враховував рельєф плато, напрямок до порту, розташування ярів і можливість подальшого розширення.
Ще до офіційного початку портових робіт, у 1793 році, під керівництвом Олександра Суворова та Йосипа де Рібаса за проєктом де Волана почали споруджувати нову фортецю.
Тому де Волана справедливо називають одним із творців ранньої Одеси. Він не просто накреслив кілька вулиць, а визначив основу міської структури.
Що наказала Катерина II
У 1794 році імператриця Катерина II схвалила створення в Хаджибеї військової гавані та торговельного порту.
У традиційній історії Одеси саме цей документ вважали актом заснування міста. Датою святкування стало 2 вересня за сучасним календарем, що відповідало 22 серпня за старим стилем.
Проте в документі йшлося насамперед про будівництво гавані, порту та необхідної інфраструктури. Це не був наказ створити населений пункт на незаселеному місці. Хаджибей уже існував, а роботи з укріплення території почалися раніше.
Катерина II ухвалила державне рішення й забезпечила політичну основу проєкту. Але саму Одесу будували інженери, військові, робітники, переселенці, купці та моряки різного походження.
Тому вислів «Катерина II заснувала Одесу» є спрощенням. Точніше сказати, що за її правління Хаджибей почали цілеспрямовано перетворювати на великий імперський порт.
Коли Хаджибей почали називати Одесою
Назва «Одеса» з’явилася не в день початку будівництва порту. У документах 1794 року ще використовували назву Хаджибей.
Нове ім’я закріпилося на початку 1795 року. Історик Андрій Красножон зазначає, що колишнє османське містечко почали інтенсивно розбудовувати з 1792 року, а на Одесу його перейменували в січні 1795-го.
Назву пов’язали з давньогрецьким світом. У той час нові міста Північного Причорномор’я часто отримували імена, стилізовані під античні: Херсон, Севастополь, Тирасполь, Овідіополь.
Вважалося, що неподалік існувала антична колонія Одесос. Пізніше дослідники встановили, що давній Одесос розташовувався на місці сучасної Варни в Болгарії. Проте назва вже прижилася.
Існує популярна легенда, нібито імператриця наказала змінити чоловіче ім’я «Одесос» на жіноче «Одеса». Документальних підтверджень цієї красивої історії немає.
Чому офіційною датою довго залишався 1794 рік
Імперській історіографії було зручно вести відлік від рішення Катерини II. Така дата підкреслювала, що місто нібито з’явилося завдяки російській державній політиці.
Попередня історія Коцюбієва та Хаджибея при цьому відходила на другий план. Османське поселення часто описували як незначне укріплення, а територію навколо — як майже безлюдний степ.
У радянський час дата 1794 року збереглася. Хоча роль монархії вже не вихваляли, усталена міська хронологія залишалася зручною для підручників, ювілеїв і офіційних святкувань.
Так виникло звичне формулювання: «Одеса заснована 1794 року». Воно не є повністю хибним, коли йдеться про початок масштабного будівництва імперського порту. Проблема виникає тоді, коли 1794 рік подають як початок будь-якого життя на цій території.
Чому історики згадують 1415 рік
Прихильники давнішого датування вважають, що історію міста потрібно починати з першої достовірної письмової згадки про поселення та порт.
Такою датою називають 1415 рік, коли у хроніці Яна Длугоша згадано Коцюбіїв. У такому разі Одеса є не містом, створеним наприкінці XVIII століття, а наступницею значно давнішого портового поселення.
Ця позиція має логіку. Багато європейських міст ведуть свій вік від першої згадки, навіть якщо вони змінювали назву, державну належність або переживали періоди занепаду.
Опоненти наголошують, що між середньовічним Коцюбієвом та Одесою кінця XVIII століття могла не існувати безперервна міська традиція. Поселення занепадало, змінювало межі та характер забудови.
Проте навіть за такого підходу заперечувати існування порту до 1794 року вже неможливо.
Чи заснував Одесу герцог де Рішельє
Армана Еммануеля дю Плессі, герцога де Рішельє, іноді також називають засновником Одеси. Пам’ятник Дюку стоїть над Потьомкінськими сходами й давно став одним із символів міста.
Насправді Рішельє прибув до Одеси пізніше. Він очолював місто з 1803 до 1814 року, коли порт і перші квартали вже існували.
Його заслуга полягає не у заснуванні, а в розвитку Одеси. За Рішельє збільшилося населення, пожвавилася торгівля, зводилися громадські будівлі, впорядковувалися вулиці та формувалася міська адміністрація.
Можна сказати, що де Рібас і де Волан заклали основу Одеси, а Рішельє перетворив молоде портове поселення на повноцінне місто.
Яку роль відіграли козаки
У традиційних імперських оповідях роль українських козаків часто згадували побіжно. Проте вони брали участь і в штурмі Хаджибея, і в освоєнні територій Північного Причорномор’я.
У війську де Рібаса були чорноморські козаки, значну частину яких становили колишні запорожці. Вони добре знали узбережжя, лимани та степові дороги.
Після переходу регіону під контроль Російської імперії українське населення стало одним із головних джерел переселення до нового міста й навколишніх сіл. Серед перших будівельників, перевізників, ремісників і торговців було багато вихідців з українських земель.
Тому історію Одеси не можна зводити лише до іноземних офіцерів при імперському дворі. Місто будували тисячі людей, і більшість їхніх імен не збереглася.
Чи був у Одеси один засновник
Однозначної відповіді немає, бо саме поняття «заснування» можна розуміти по-різному.
Коли йдеться про середньовічне поселення, варто згадувати Коцюбіїв і письмову згадку 1415 року.
Коли мають на увазі османський період, потрібно говорити про Хаджибей, його пристань, мешканців і фортецю Єні-Дунья.
Коли йдеться про створення великого порту наприкінці XVIII століття, ключовими постатями стають Йосип де Рібас і Франц де Волан.
Катерина II затвердила державний проєкт, але не створювала місто власноруч. Рішельє розвинув Одесу, але прибув уже після її перейменування.
Отже, жодна людина не може одноосібно називатися засновником міста.
Чому суперечки навколо заснування Одеси тривають
Це питання давно вийшло за межі краєзнавства. Дата заснування впливає на міську символіку, пам’ятники, назви вулиць і трактування минулого.
Версія про «заснування Одеси Катериною II» використовувалася як доказ винятково російського походження міста. Вона ігнорувала литовський, український, кримськотатарський та османський періоди.
Інша крайність — намагання просто замінити одну зручну легенду іншою. Історія міста складніша за політичне гасло. Коцюбіїв XV століття, Хаджибей XVIII століття та Одеса XIX століття не були однаковими містами, але існували в одному географічному просторі й були пов’язані з тією самою гаванню.
Тому сучасний погляд має враховувати всі етапи, а не викреслювати незручні сторінки.
Хто ж насправді заснував Одесу
Найчесніша відповідь звучить так: Одесу не заснувала одна людина і не створили за один день.
На місці сучасного міста щонайменше від XV століття існувало портове поселення. Наприкінці XVIII століття Російська імперія захопила Хаджибей і розпочала його масштабну перебудову.
Йосип де Рібас запропонував розвивати місцеву гавань і організовував роботи. Франц де Волан спроєктував порт, укріплення та міські квартали. Катерина II затвердила будівництво. Козаки, солдати, ремісники, моряки й переселенці звели місто на практиці. Герцог де Рішельє допоміг йому швидко вирости.
Тож 1794 рік правильніше вважати датою початку нового етапу — будівництва великого порту та регулярного міста на території давнього Хаджибея.
Одеса народилася не в порожньому степу. Вона виросла на місці старої чорноморської гавані, змінюючи назви, держави та населення. Саме ця багатошарова історія робить місто набагато цікавішим за легенду про одного засновника.
