Одеський оперний театр здається настільки природною частиною міста, ніби стояв на своєму місці завжди. Насправді нинішня будівля — вже другий театр на цій ділянці. Перший прослужив понад шістдесят років, пережив перебудови та виступи відомих артистів, а потім за одну ніч перетворився на обгорілі руїни.

Сучасна Опера з’явилася лише 1887 року. Її звели на місці попереднього театру за проєктом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Але історія головної сцени Одеси почалася значно раніше — тоді, коли молоде портове місто ще тільки формувало свій центр.

Навіщо молодій Одесі знадобився театр

На початку XIX століття Одеса швидко зростала. До міста прибували торговці, моряки, дипломати й підприємці з різних країн. Тут розмовляли багатьма мовами, відкривали контори, склади, готелі та приватні будинки.

Градоначальник Арман Еммануель дю Плессі, герцог де Рішельє, розумів, що новому місту потрібні не лише порт і ринки. Театр мав стати місцем, де зустрічалася б різномовна одеська публіка. Саме за його ініціативи розпочали будівництво першого Міського театру.

Місце обрали неподалік від морського обриву, на краю тодішньої міської забудови. Сьогодні це самісінький центр, а на початку XIX століття довкола було значно просторіше. Від театру відкривався вид у бік гавані, а сама споруда мала стати однією з перших парадних домінант Одеси.

Хто спроєктував перший Одеський театр

Автором проєкту став французький архітектор Жан-Франсуа Тома де Томон. Він працював у традиціях класицизму й створив стриману, монументальну будівлю з колонадою та великим залом.

Театр був не схожий на сучасний. У нього не було пишного барокового фасаду, скульптурної колісниці над входом і округленої форми нинішньої споруди. Це була прямокутна класична будівля, яка своїм виглядом нагадувала античний храм.

Будівельними роботами керував одеський архітектор Франческо Фраполлі. Спорудження тривало кілька років, а урочисте відкриття відбулося 10 лютого 1810 року. Публіці показали одноактну оперу «Нове сімейство» та водевіль «Траур, або Утішена вдова».

Для Одеси це була подія міського масштабу. Місто, якому не виповнилося й двадцяти років, отримало повноцінну театральну сцену європейського типу.

Яким був перший театр усередині

Зала мала кілька ярусів лож, партер і сцену, пристосовану для оперних та драматичних вистав. Освітлювали приміщення спочатку свічками й олійними лампами, пізніше — газовими ріжками.

У ті часи театр був не тільки місцем мистецтва. Тут демонстрували статус, укладали знайомства, обговорювали міські новини та ділові справи. Заможні родини орендували ложі, а поява на виставі була частиною світського життя.

Одесити швидко полюбили нову сцену, але сама будівля мала чимало недоліків. Її неодноразово перебудовували, розширювали та ремонтували. Дерев’яні перекриття, сценічні декорації, тканини й газове освітлення робили театр надзвичайно вразливим до вогню.

Чому перша будівля Оперного театру згоріла

Пожежа сталася в ніч на 2 січня 1873 року. За поширеною історичною версією, причиною було займання газового ріжка, який освітлював годинник на будівлі.

Вогонь швидко перекинувся на дерев’яні конструкції, покрівлю та внутрішнє оздоблення. У театрі зберігалися декорації, завіси й сценічний реквізит — усе це добре горіло й сприяло поширенню полум’я.

Люди, які перебували в будівлі тієї ночі, не загинули. Однак урятувати сам театр не вдалося. До ранку від споруди залишилися димлячі стіни та конструкції, які вже не підлягали повноцінному відновленню.

Пожежі в театрах XIX століття були не рідкістю. Сцена поєднувала дерев’яні механізми, тканини, фарбовані декорації, відкритий вогонь і газове освітлення. Достатньо було однієї іскри, щоб полум’я за кілька хвилин охопило значну частину будівлі.

Чому новий театр будували майже 14 років

Після пожежі Одеса залишилася без головної сцени. Вистави проводили в інших міських залах і приватних театрах, але вони не могли повністю замінити втрачений Міський театр. Період між пожежею 1873 року та відкриттям нової будівлі тривав майже чотирнадцять років.

Будівництво затягнулося через пошук проєкту, фінансування та складність самої споруди. Одеса вже була великим і заможним портовим містом, тому зводити звичайний театральний зал не хотіли. Нова будівля мала відповідати амбіціям міста й не поступатися найкращим європейським операм.

Проєкт замовили віденському бюро Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Ці архітектори спеціалізувалися на театрах і концертних залах. За їхніми кресленнями споруджували театри у Відні, Чернівцях, Загребі, Празі та інших європейських містах.

Як зводили сучасну будівлю Оперного театру

Будівництво розпочалося 1884 року й тривало три роки. За проєкт відповідали Фельнер і Гельмер, а безпосередньо в Одесі роботами керували місцеві архітектори, зокрема Олександр Бернардацці.

Майданчик був складним. Одеські ґрунти та близькість схилів вимагали надійного фундаменту. Майстри мали врахувати вагу великої будівлі, сценічного обладнання, декорацій і глядацьких ярусів.

Новий театр обладнали за передовими для того часу стандартами. У ньому передбачили парове опалення, вентиляцію та електричне освітлення. Офіційний сайт театру називає його першим театром, який опалювався паром та освітлювався електрикою.

Будівництво коштувало близько півтора мільйона золотих рублів — величезну для кінця XIX століття суму.

Чим сучасний театр відрізнявся від першого

Якщо перша споруда була суворою та класичною, новий театр виглядав майже святково. Основним стилем фасаду стало віденське бароко з елементами італійського Ренесансу.

Будівля отримала округлий корпус, аркові лоджії, колони, скульптурні композиції та складний дах. Над головним входом розташували Мельпомену в колісниці, запряженій пантерами. По боках фасаду з’явилися скульптурні групи, пов’язані з музикою й танцем.

Особливо розкішно оформили глядацьку залу — у стилі пізнього французького рококо. Позолота, ліпнина, орнаменти, червоний оксамит і велика люстра створили той інтер’єр, який сьогодні асоціюється з Одеською оперою.

Зала має підковоподібну форму. Завдяки її конструкції театр відомий своєю акустикою: навіть неголосний звук зі сцени добре поширюється до глядацьких місць.

Коли відкрили нову Одеську оперу

Новий Міський театр урочисто відкрили 1 жовтня 1887 року. Відтоді саме ця будівля стала головною музичною сценою Одеси.

Для міста відкриття мало особливе значення. Після тривалої перерви Одеса знову отримала велику оперну сцену, але вже зовсім іншого рівня — з сучасним обладнанням, розкішним залом і фасадом, розрахованим на те, щоб вражати ще до початку вистави.

Саме тоді сформувався знайомий одеситам театральний квартал. Поруч поступово з’являлися готелі, ресторани, контори та дорогі прибуткові будинки. Опера стала не просто культурним закладом, а центром міського життя.

Друга велика пожежа

Історія вогню на цьому не завершилася. 14 березня 1925 року, після показу опери Джакомо Мейєрбера «Пророк», у театрі сталася ще одна серйозна пожежа. Вона виникла через необережне поводження з вогнем і завдала великої шкоди сцені та приміщенням.

На відміну від першої будівлі, сучасний театр вдалося врятувати та відновити. На фасаді зберегли латинський напис, який нагадує про пожежу 1925 року.

Пізніше споруда пережила війну, просідання ґрунту, ремонти та масштабні реставрації. Театр неодноразово укріплювали, адже складна геологія центру Одеси впливає на його фундамент.

Де розташований Одеський оперний театр

Офіційна адреса театру — провулок Театральний, 1. Він розташований між вулицями Ланжеронівською та Рішельєвською, неподалік від Дерибасівської, Приморського бульвару й Пале-Роялю.

Найкраще роздивлятися будівлю не лише з головного входу. Варто обійти театр навколо, пройти з боку Пале-Роялю та подивитися на округлий фасад від перехрестя Ланжеронівської й Рішельєвської. Саме звідти добре видно купол, аркові лоджії та всю пластику будівлі.

Чому історія першого театру важлива

Сучасну Оперу часто сприймають як окремий архітектурний шедевр. Але без першого міського театру вона навряд чи з’явилася б саме в такому вигляді.

Споруда 1810 року привчила Одесу до великої театральної сцени. Пожежа 1873-го стала для міста серйозною втратою, але водночас дала можливість побудувати театр нового покоління.

Тому історія Одеської опери — це історія двох будівель. Перша була стриманою, класичною й загинула від вогню. Друга постала на її місці, пережила власну пожежу та стала одним із головних символів Одеси.

Коли сьогодні ввечері на фасаді загоряється підсвічування, мало хто згадує, що колись на цій ділянці лежали обгорілі руїни. Але саме з них почалася історія театру, без якого тепер неможливо уявити місто.